Контакты

Україна
58001  
м. Чернівці
вул. Садова 28/5
т/ф. +38 (0372) 55-59-39
Джерело  Олександр
djereloaudit@i.ua

Облако ссылок


Новости Лига
ЛІГА.Новости
ЛІГА.Новости

Оподаткування прибутку згідно з податковим кодексом

З 01.04.2011 р. набирає чинності розділ III «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (ПКУ). Це передбачено в п. 1 розділу XIX «Прикінцеві положення» цього документа. У I кварталі 2011 р. прибуток підприємств оподатковується все ще відповідно до норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР (далі – Закон про прибуток).
Останні кардинальні зміни у системі оподаткування мали незначний вплив на назву загальнодержавного податку, про який сьогодні піде мова. До 2011 р. його повну назву, яку мало хто міг згадати з першої спроби без помилки, було наведено у ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.91 р. № 1251-XII – податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами. Щоправда, в п. 1.29 ст. 1 профільного Закону про прибуток цей податок мав (і має зараз) лаконічнішу назву – податок на прибуток підприємств. Таку саму його назву наведено і в ст. 9 ПКУ. Отже, дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами, не вважаються, відповідно до норм ПКУ, частиною податку на прибуток підприємств.

Об'єкт оподаткування

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 ПКУ, об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є:
– прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який розраховується шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених за ст. 135 – 137 ПКУ, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст. 138 – 143 ПКУ, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 Кодексу. Нагадаємо, що, за ст. 3 Закону про прибуток, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Таким чином, у ПКУ, на відміну від Закону про прибуток, в алгоритмі визначення об'єкта оподаткування прямо не згадується такий елемент, як амортизаційні відрахування. Проте оскільки суми нарахованої амортизації відповідно до норм ПКУ входять до складу собівартості реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг) та суми інших витрат, то фактично вони також впливають на об'єкт оподаткування;
– дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі ст. 160 ПКУ, із джерелом походження з України. Зауважимо, що під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміють, зокрема, проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, в тому числі проценти за позиками та борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом; дивіденди, які сплачуються резидентом; роялті; фрахт та доходи від інжинірингу; лізингова/орендна плата, що сплачується резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента – лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди тощо.
Звертаємо увагу, що однакове розуміння значення термінів, використовуваних у ПКУ, платниками податку та податковими органами може зменшити кількість спорів між ними щодо правильності визначення об'єкта оподаткування. Принагідно зауважимо, що коли поняття, терміни, правила та положення інших актів та ПКУ суперечать одне одному, то для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення саме Кодексу. Інші терміни, що є у ПКУ, але не визначені в ньому, використовуються у значенні, встановленому іншими законами (п. 5.2 і 5.3 ПКУ). Крім того, для цілей розділу III ПКУ інші терміни використовуються у значеннях, наведених у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та національних і міжнародних положеннях (стандартах) фінансової звітності, положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (пп. 14.1.84 ПКУ).

Визначення доходів і витрат

Якщо в Законі про прибуток використовуються терміни «валові доходи» і «валові витрати», то у розділі III ПКУ такі поняття вже не згадуються. Тут у відповідних випадках виступають терміни «доходи» і «витрати». Їх визначено так:
– доходи – це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (пп. 14.1.56 ПКУ);
– витрати – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (пп. 14.1.27 ПКУ).
Як бачимо, доходи з ПКУ мають майже таку саму дефініцію, як і валові доходи із Закону про прибуток. Проте визначення витрат, наведене у Кодексі, суттєво відрізняється від визначення валових витрат, яке міститься в Законі про прибуток. Його наближено до бухгалтерського терміну «витрати», дефініцію якого наведено, зокрема, у п. 3 П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Мінфіну України від 31.03.99 р. № 87.

Визнання і склад доходів

Нагадаємо, що в загальному випадку валові доходи відповідно до Закону про прибуток відображалися за правилом першої події (пп. 11.3.1 ст. 11). Проте в ПКУ застосовується принципово інший підхід до визнання доходів. Згідно з п. 137.4 ст. 137, датою отримання доходів, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визнаються за цією статтею, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань). Дата визнання доходів визначається таким чином:
– дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар;
– дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг;
– для визначення об'єкта оподаткування не враховуються суми попередньої оплати та аванси, отримані в рахунок оплати товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 136.1 ПКУ).
Доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, можна розділити на такі дві групи:
1) дохід від операційної діяльності. Він, відповідно до п. 135.4 ст. 135 ПКУ, включає:
– дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороду комісіонера (повіреного, агента тощо);
– дохід банківських установ; до них, зокрема, належать процентні доходи за кредитно-депозитними операціями (в тому числі за кореспондентськими рахунками) та цінними паперами, придбаними банком; комісійні доходи, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, наданими гарантіями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; прибуток від операцій з торгівлі цінними паперами; прибуток від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів, а також деякі інші доходи, установлені ПКУ;
2) інші доходи, які, згідно з п. 135.5 ПКУ, зокрема, включають:
– доходи у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів (крім дивідендів, отриманих від нерезидентів, визначених пп. 153.3.6 ПКУ). Зауважимо таке: якщо підприємство-резидент отримало дивіденди від іншого підприємства-резидента, то воно не включає їх суму до складу доходу (пп. 153.3.6 ПКУ);
– доходи у вигляді процентів, роялті, від володіння борговими вимогами;
– доходи від операцій оренди/лізингу, визначені відповідно до п. 153.7 ПКУ;
– суми штрафів та/або неустойки чи пені, фактично отримані за рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду. Отже, такі суми до складу доходів включаються лише при їх фактичному отриманні;
– вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижчому за звичайну ціну; суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді; безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;
– суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які, згідно з ПКУ, мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі за встановлені у п. 151.1 ПКУ. У разі коли в майбутніх звітних податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, що її надала, він збільшує суму витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками звітного податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, яка надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Новим у ПКУ, порівняно із Законом про прибуток, є те, що ця норма не поширюються на суми поворотної фінансової допомоги, отриманої від засновника/учасника (в тому числі нерезидента) такого платника податку, у випадку повернення такої допомоги не пізніше 365 календарних днів з дня її отримання. Інакше кажучи, отримана від засновників або учасників поворотна фінансова допомога не включається до доходів, навіть якщо ці особи є пільговиками тощо, головне, щоб платник податку встиг повернути її у визначений строк;
– фактично отримані суми державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що повертаються на його користь за рішенням суду;
– доходи, не враховані при обчисленні доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному податковому періоді;
– доходи від реалізації необоротних матеріальних активів, майнових комплексів, оборотних активів, визначені з урахуванням положень ст. 146 і 147 ПКУ, а також деякі інші доходи, встановлені ПКУ.
У розділі III ПКУ міститься також перелік доходів, що не враховуються для визначення об'єкта оподаткування. Відповідно до ст. 136 Кодексу, до таких неоподатковуваних доходів, зокрема, належать:
– суми ПДВ, нарахованого на вартість продажу товарів (робіт, послуг), які отримані/нараховані платником ПДВ, за винятком випадків, коли підприємство-продавець не є платником ПДВ;
– суми коштів або вартість майна, що надходять платникові податку як прямі інвестиції або реінвестиції в корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески за договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи;
– суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду або в результаті задоволення претензій у порядку, встановленому законом, як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів, що охороняються законом, якщо вони не були віднесені таким платником податку до складу витрат або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів;
– інші доходи за ст. 136 ПКУ.

Визнання і склад витрат

Відповідно пп. 11.2.1 ст. 11 Закону про прибуток, валові витрати у загальному випадку також відображалися за правилом першої події. Причому в покупця вартість придбаних товарів враховувалась при веденні податкового обліку приросту (убутку) запасів за п. 5.9 ст. 5 цього Закону. Проте норми ПКУ не передбачають ведення податкового обліку приросту (убутку) запасів. Крім того, відповідно до його норм, витрати мають визнаватися у такому порядку:
1) витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконання робіт, надання послуг;
2) інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, з огляду на такі умови:
– датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору (пп. 138.5.1);
– датою збільшення витрат платника податку від здійснення кредитно-депозитних операцій, є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов'язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів)), визначена згідно з правилами бухгалтерського обліку (пп. 138.5.2);
– витрати, понесені платником податку як благодійні чи інші внески та/або вартість товарів (робіт, послуг), передані (надані) неприбутковим організаціям, які згідно з нормами цього розділу враховуються для визначення об'єкта оподаткування платника податку, включаються до складу витрат за датою фактичного перерахування таких внесків та/або вартості товарів, робіт, послуг (пп. 138.5.3).
Варто звернути увагу на те, що суми попередньої (авансової) оплати товарів не включаються до складу витрат (пп. 139.1.3 ПКУ).
Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, можна розділити на такі дві групи:
1) витрати операційної діяльності, які за пп. 138.1.1 ПКУ, включають:
– собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться, зокрема, для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п. 138.2, 138.11, п. 140.2 – 140.5, ст. 142 і 143 Кодексу;
– витрати банківських установ, до яких, зокрема, належать процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до пп. 153.1.3 ПКУ; суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому ст. 159 ПКУ, а також деякі інші витрати, установлені ПКУ;
2) інші витрати, які визначаються згідно з п. 138.5, 138.10 – 138.12 ст. 138, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 ПКУ. Приміром, за п. 138.10 ст. 138 ПКУ до складу інших витрат включаються:
– загальновиробничі витрати, до яких належать витрати на управління виробництвом; амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення і т. д. (пп. 138.10.1 ст. 138 ПКУ);
– адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством. Згідно з пп. 138.10.2 ПКУ, до них включають загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати; витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання; винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності тощо;
– витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Відповідно до пп. 138.10.3 ПКУ до них належать витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом тощо;
– інші операційні витрати. За пп. 138.10.4 ПКУ до них належать витрати за операціями в іноземній валюті, втрати від курсової різниці, визначені відповідно до ст. 153 ПКУ; амортизація наданих в оперативну оренду необоротних активів; суми нарахованих податків та зборів, установлених ПКУ (крім тих, що не визначені в переліку податків та зборів, встановлених ПКУ), єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; витрати на інформаційне забезпечення господарської діяльності платника податку, в тому числі з питань законодавства, на придбання літератури, оплату інтернет-послуг і передплату спеціалізованих періодичних видань тощо;
– фінансові витрати. Відповідно до пп. 138.10.5 ст. 138 ПКУ, до них належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку);
– інші витрати звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Згідно з пп. 138.10.6 ст. 138 ПКУ, до них, зокрема, належать суми коштів або вартість товарів, виконаних робіт, наданих послуг, добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до державного бюджету або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій, визначених у ст. 157 Кодексу в розмірі, що не перевищує 4 % оподатковуваного прибутку попереднього звітного року;
Крім того, до складу інших витрат включаються також витрати, зазначені у п. 138.11 і 138.12 ст. 138 ПКУ, а саме: суми витрат, не враховані в минулих податкових періодах через помилки та виявлені у звітному податковому періоді в розрахунку податкового зобов'язання; інші витрати господарської діяльності, для яких розділ III ПКУ прямо не встановлює обмежень щодо віднесення до складу витрат.
У розділі III ПКУ міститься також перелік витрат, що не враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. До них, зокрема, належать:
– платежі платника податку в сумі вартості товару на користь комітента, принципала тощо за договорами комісії, агентськими договорами та іншими аналогічними договорами, перераховані платником на виконання цих договорів;
– витрати на погашення основної суми отриманих позик, кредитів (крім повернення поворотної фінансової допомоги, включеної до складу доходів відповідно до пп. 135.5.6 ст. 135 ПКУ);
– витрати на утримання органів управління об'єднань платників податку, включаючи утримання материнських компаній, які є окремими юридичними особами;
– дивіденди;
– суми штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, які підлягають сплаті платником податку;
– інші витрати згідно зі ст. 139 ПКУ.

Ставки податку

У п. 151.1 ст. 151 ПКУ зазначено, що основна ставка податку на прибуток становить 16 %. Проте це не означає, що ви можете її застосовувати вже у 2011 р. Згідно з п. 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ, ставка податку на прибуток знижуватиметься поступово:
– з 01.04.2011 р. по 31.12.2011 р. включно – 23 %;
– з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р. включно – 21 %;
– з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. включно – 19 %;
— з 01.01.2014 р. – 16 %.
Отже, фактично основна ставка 16 % почне застосовуватися лише через кілька років.
Прибуток від страхової діяльності юридичних осіб у випадках, встановлених п. 156.2 ст. 156 ПКУ, оподатковується за ставкою 0 % (п. 151.2 ПКУ).
У нерезидентів та прирівняних до них осіб доходи із джерелом їх походження з України у випадках, встановлених ст. 160 ПКУ, оподатковуються за ставками 0, 4, 6, 12, 15 і 20 % (п. 151.3 ПКУ). Приміром, якщо резидент
– сплачує нерезиденту суму фрахту за відповідним договором, то така сума оподатковується за ставкою 6 % у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів (п. 160.5 ст. 160 ПКУ);
– виплачує нерезиденту дивіденди або роялті, то він зобов'язаний утримати податок за ставкою 15 % з їх суми та за їх рахунок. Податок має бути сплачений до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності (п. 160.2 ст. 160 ПКУ);
– здійснює виплату нерезиденту за виробництво та/або розповсюдження реклами про такого резидента, то під час такої виплати потрібно сплатити податок за ставкою 20 % суми таких виплат за власний рахунок (п. 160.7 ст. 160 ПКУ).
Нагадаємо також, що в разі коли у міжнародному договорі, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено правила інші, ніж передбачені в ПКУ, то застосовуються правила міжнародного договору (п. 3.2 ст. 3).

Звітні податкові періоди

У п. 152.9 ПКУ зазначено, що в загальному випадку використовуються такі податкові періоди: квартал, півріччя, три квартали, рік. Проте, як було сказано вище, розділ III ПКУ набирає чинності з 01.04.2011 р. З огляду на це як виняток у 2011 р. платники податку на прибуток підприємств складають відповідну декларацію наростаючим підсумком та подають за такі звітні податкові періоди: II квартал, II і III квартали та II – IV квартали 2011 р. (п. 2 підрозділу 4 «Особливості справляння податку на прибуток підприємств» розділу XX ПКУ). Отже, за I квартал 2011 р. підприємства складають та подають декларацію відповідно до норм Закону про прибуток.
Звітний податковий період, згідно з пп. 152.9.1 ПКУ, починається з першого календарного дня податкового періоду і закінчується останнім календарним днем податкового періоду. Лише для виробників сільськогосподарської продукції, визначених у ст. 155 ПКУ, річний податковий період починається з 1 липня поточного звітного року і закінчується 30 червня наступного звітного року.
У разі коли особа стає на облік в органі державної податкової служби як платник податку в середині податкового періоду, її перший звітний податковий період розпочинається з дати, на яку припадає початок такого обліку, і закінчується останнім календарним днем наступного податкового періоду. А якщо платник податку ліквідується (в тому числі до закінчення першого звітного податкового періоду), останнім податковим періодом вважається період, на який припадає дата такої ліквідації.
«Перехідні» доходи, витрати і збитки
Чимало підприємств можуть потрапити в ситуацію, коли перша подія в операції продажу або придбання товарів (результатів робіт, послуг) відбулася у I кварталі 2011 р. або раніше, а друга – у II кварталі 2011 р. або пізніше. Як відображати такі операції у податковому обліку? Відповідь на це запитання можна знайти у п. 7 підрозділу 4 розділу XX ПКУ. За його нормами:
– дохід не визначається щодо товарів (результатів робіт, послуг), відвантажених (наданих) після дати набрання чинності розділом III Кодексу в частині вартості таких товарів (результатів робіт, послуг), оплаченої у вигляді авансів (передоплати) до такої дати, в тому числі за час перебування на спрощеній системі оподаткування. Наприклад, підприємство збирається продати партію товарів вартістю 500000 грн., крім того ПДВ – 100000 грн., усього – 600000 грн. У березні 2011 р. підприємство отримало аванс розміром 60 % вартості партії товарів, що в сумі становить 360000 грн. (у тому числі ПДВ – 60000 грн.), і включило 300000 грн. за правилом першої події до складу валових доходів. Якщо всю партію товарів вартістю 600000 грн. (у тому числі ПДВ – 100000 грн.) буде відвантажено покупцеві у квітні 2011 р., то в податковому обліку продавця у II кварталі цього року до складу доходів слід включити лише 200000 грн. (500000 – 300000), тобто лише ту частину вартості товарів (без урахування ПДВ), яка ще не враховувалася при визначенні об'єкта оподаткування;
– витрати не визначаються щодо товарів (результатів робіт, послуг), отриманих (наданих) після дати набрання чинності розділом III ПКУ, в частині вартості таких товарів (робіт, послуг), оплаченої у вигляді авансів (передоплати) до такої дати, у разі якщо такі аванси були враховані платником податку у складі валових витрат на дату їх оплати, а також у період перебування на спрощеній системі оподаткування;
– для платників податку на прибуток, що перейшли зі спрощеної системи оподаткування на загальну, одночасно з визнанням доходів від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) на загальній системі оподаткування до складу витрат включається собівартість таких товарів (робіт, послуг), що склалася в період перебування такого платника на спрощеній системі оподаткування, пропорційно сумі визнаних доходів. Це справедливо, оскільки в період перебування платника на спрощеній системі оподаткування собівартість таких товарів (робіт, послуг) не зменшувала об'єкт оподаткування.
Якщо в податковому обліку платника податку за підсумками I кварталу 2011 р. об'єкт оподаткування має від'ємне значення, то його сума, згідно з п. 3 підрозділу 4 розділу XX ПКУ, має бути включена до витрат II кварталу 2011 р. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками II кварталу, II і III кварталів, II – IV кварталів 2011 р. здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за I квартал 2011 р., у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.